Практичне заняття 1

Готу є мося до заняття

Практичне заняття містить елементи проєктного навчання, поєднує роботу в малих групах з роботою в гурті. Кожна група одержує для опрацювання інформацію (історичну довідку) та завдання. Заняття буде результативнішим, якщо до нього підготуватися заздалегідь (прочитати параграф, поміркувати, як можна залучити матеріал з історії рідного краю, попередньо підготувати тези, якими можна буде скористатися під час заняття). Усі завдання є творчими та передбачають занурення в історичну епоху і життя певної спільноти, заохочують до розвитку уяви. Треба пам’ятати, що групова робота зорієнтована на розподіл обов’язків і дотримання регламенту. Наприкінці заняття представте й обговоріть результати роботи в загальному колі.

Отож, вирушаємо в історичну мандрівку, під час якої побуваємо в сільській громаді, міському магістраті, земському сеймику, дворищі селянина, шляхетському фільварку, ремісничому цеху. Довідаємося, як жили, чим займалися і про що думали тогочасні люди.

У сільській громаді (завдання для групи 1)

Пригадайте, яким було життя селян у княжі часи та як воно змінювалося з часом. Прочитайте історичну довідку про територіальну організацію сіл та їхнє самоврядування на теренах України в XVI ст. і виконайте завдання.

Історична довідка

Основною адміністративно-територіальною одиницею на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства, яка регулювала життя сільських громад, була волость. Зазвичай до волості входило кілька десятків сіл, присілків, дворищ. На чолі стояв волосний староста («старець», «сотник»). Його щорічно обирало населення волості («волощани», «мужі», «люди») на загальних зборах з-поміж авторитетних співгромадян. Територія волості могла змінюватися через захоплення земель феодалами, великокнязівські (королівські) пожалування волосних поселень або їхніх частин у приватне володіння, відокремлення міста або центрального села зі складу волості.

Волость підпорядковувалася представникам королівської (великокнязівської) влади, передусім у питаннях оподаткування, але водночас зберігала місцеве самоврядування, мала виборних представників, які більшою чи меншою мірою залежали від сюзерена. З часом спостерігалося прагнення урядових намісників і великих землевласників обмежити виборчі права жителів волості, підпорядкувати собі сільську адміністрацію. З одного боку, старости, як і раніше, відстоювали інтереси громади, а з другого - ставали посадовцями державного адміністративного апарату. Юридичне оформлення цих процесів у Великому князівстві Литовському знайшло відображення в «Уставі на волоки» 1557 р., а саме - у положенні про інститут сільських війтів.

«Устава» передбачала створення війтівств як нових адміністративно-територіальних осередків. До їхнього складу мало входити не менше ста волок, а це означало, що війт часто ставав керівником не одного, а кількох сусідніх сіл. Війтів призначали великокнязівські ревізори при формальній згоді сільських громад. Війти мали стежити за порядком на території села, вирішувати незначні конфлікти, зокрема спори щодо земельних меж, допомагати односельцям вести справи у судах. Але разом з тим, згідно з «Уставою», вони були наділені функцією контролю і примусу щодо сплати односельцями податків і виконання повин-ностей.

Визначте зміни, яких зазнало сільське самоврядування в Україні у XVI ст. Спираючись на текст довідки й раніше здобуті знання, підготуйте від імені старости / війта передвиборче звернення до односельців, ураховуючи географічне та економічне становище регіону.

У магістраті (завдання для групи 2)

Пригадайте значення терміна «маґдебурзьке право». Чому самоврядування на основі маґдебурзького права відокремлювало місто від села? Прочитайте історичну довідку про поширення маґдебурзького права на теренах України і виконайте завдання.

Історична довідка

Основою міського самоврядування на українських землях у XVI-XVIII ст. було маґдебурзьке право - найпоширеніший у містах Центрально-Східної Європи варіант німецького права, що виник у XII ст. в м. Маґдебурґ. Це право передбачало: автономію для нових поселенців (колоністів), міське самоврядування з власним судочинством, що здійснювалося через виборні органи - раду і лаву або дідичного війта, спадкове і відчужувальне право на міську нерухомість на певних умовах, постійний чинш (грошовий податок), свободу вибору занять (у сфері торгівлі або ремеслі). Усіма господарськими і майновими справами міста займалася рада на чолі з бурмистром (його обирала колегія райців - членів міської ради). Органом судової влади була лава на чолі з війтом. Разом ці органи утворювали магістрат.

Поширення маґдебурзького права в Україні припало на другу половину XIII ст. і було пов’язане з появою німецьких громад у Холмі, Перемишлі, Львові, Галичі, Володимирі. Однак у пізньому середньовіччі маґдебурзьке право було пов’язане не тільки з німецькою колонізацією, а й зі стрімким розвитком міст, особливо на територіях Чеського, Угорського і Польського королівств. Так у Галичині привілеї на маґдебурзьке право дістали Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Перемишль (1389 р.), а на Поділлі - Кам’янець (1374 р.), Смотрич (1448 р.). У XVI ст. у Руському й Подільському воєводствах кількість міст на маґдебурзь-кому праві обраховувалася десятками. Бурхливе виникнення міст на українських землях зумовлювалося в той час, крім економічних інтересів, потребою захисту від татарських і турецьких нападів.

У Великому князівстві Литовському поширенню маґдебурзького права сприяла Кревська унія 1385 р. Першим маґдебурґію дістало столичне Вільно (нині Вільнюс, 1387 р.), міський устрій якого було організовано за взірцем Кра

кова - тодішньої столиці Польського королівства. Серед перших українських міст у складі Великого князівства Литовського, які отримали маґдебурзьке право, були Луцьк (1432 р.), Кременець (1438 р.), Володимир і Київ (1490-ті рр.). У Литві маґдебурзькі привілеї отримували здебільшого не нові міста, а вже існуючі, однак спустошені під час монгольської навали. Утворення Речі Посполитої (1569 р.) суттєво розширило кількість самоврядних міст, особливо в Київському і (згодом) Чернігівському воєводствах. Маґдебурзьке право отримали Корсунь (1584 р.), Переяслав (1585 р.), Біла Церква (1588 р.), Чигирин (1589 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.), Миргород (1631 р.) та інші міста.

Визначте хронологічні й територіальні закономірності поширення магдебурзького права на теренах України. Від імені кандидата в бурмистри підготуйте звернення до райців, у якому на прикладі конкретного міста окресліть проблематику міського життя і напрям його розвитку.

На сеймиковому зібранні (завдання для групи 3)

Пригадайте, що вирізняло шляхту з-поміж інших соціальних станів. Які верстви і групи населення стали основою для формування української шляхти? Прочитайте історичну довідку про сеймики - основу шляхетського самоврядування і виконайте завдання.

Історична довідка

Політичний устрій Польського королівства, а згодом Речі Посполитої (з українськими територіями у складі) називають «шляхетською демократією». На зламі XV-XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві (земські) сеймики, а згодом - і загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища законодавча влада в країні. Тепер шляхта, більше ніж знать будь-якої країни Європи, могла впливати на королівську владу. У 1505 р. контрольований шляхтою сейм ухвалив конституцію «Nihil novi» («Нічого нового»), яка обмежувала право короля встановлювати нове право без згоди шляхти. А в 1573 р., коли помер останній представник династії Яґеллонів, шляхта утвердила право обирати собі монархів і визначати їхні повноваження та програму діяльності на час володарювання шляхом угоди.

Головним механізмом шляхетського самоврядування та участі шляхти в політичному житті держави були місцеві (здебільшого воєводські) сеймики. На українських землях сеймики запровадили не відразу. Найраніше це сталося в регіонах, включених до Польського королівства у XIV-XV ст.: на території Руського, Подільського і Белзького воєводств. Від 1566 р. сеймики діяли в новоутворених Брацлавському, Волинському й Київському воєводствах. У 1635 р. сеймик було впроваджено у створеному тоді Чернігівському воєводстві.

Завданням сеймиків було обговорення політичної ситуації та обрання послів на загальний сейм, надання їм «інструкції». Зазвичай на сеймиках збиралося 100-200 осіб, що становило невелику частку шляхти, яка мала право сеймику-вання. Головував на сеймику обраний маршалок. Учасники зібрання брали слово відповідно до старшинства: спочатку сенатори, за ними місцеві урядники, потім рядова, неуряднича шляхта. Найчастіше сеймик працював один день через труднощі одночасно поселити прибулу шляхту на кілька днів. Часто сеймики проводилися в костелах, що мало позитивно впливати на поведінку присутніх, хоча бійки все одно траплялися.

Визначте зміст поняття «шляхетська демократія». Уявіть себе маршалком земського сеймика в часи Речі Посполитої. Укладіть текст його промови до зібрання шляхти.

На дворищі селянина (завдання для групи 4)

Пригадайте, як розвивалась агрокультура на теренах України за княжих часів. Прочитайте історичну довідку про основні тенденції в розвитку селянського господарства України в XVI ст. і виконайте завдання.

Історична довідка

Економічною основою селянських господарств залишалося землеробство. Поступово на зміну підсічно-перелоговій системі рільництва приходила трипільна сівозміна, яка збільшувала врожайність, забезпечуючи селянським господарствам можливість принаймні простого самовідтворення. У скотарстві переважало розведення робочої худоби - волів. Промисли - як-от мисливство, рибальство, бортництво (а згодом пасічне бджолярство), ремісництво (особливо домашнє прядіння та ткацтво із льону та конопель), у деяких місцевостях видобування та переробка залізної руди (на українському Поліссі), солеваріння (на Прикарпатті) - відігравали допоміжну роль.

До середини XVI ст. більшість селянських господарств в Україні за кількістю тяглової худоби, сільськогосподарського реманенту, хатнього майна і грошей перебувала у приблизно рівних матеріальних умовах. Однак з часом майнова нерівність почала проявлятися виразніше. Результатом майнового розшарування була поява в сільській громаді таких категорій селян, як городники (не мали змоги обробляти великі польові наділи, а лише працювали на своїх городах), підсусідки (не мали присадибної ділянки та житла і селилися при дворах односельчан) та інші.

Серед податків, які стягували через волості, були натуральний оброк (медом, воском, хутром, худобою, рибою, зерном, сіном та ін.), місцеві та загальнодержавні грошові податки (подимщина, серебщина). Вагоме місце серед повиннос-

тей волосних селян займали «шарварки» -тобто участь у будівництві замків, острогів, доріг, мостів, гатей та інших споруд. Згодом на перший план вийшли панщинні повинності.

До XVI ст. основою сімейного ладу селянських господарств були великі (нерозділені) сім’ї, які складалися з малих сімей і проживали на дворищах. Вони були зв’язані родинними відносинами і спільно володіли землями та угіддями дворища, розпоряджались основними продуктами харчування й результатами ремісничого виробництва. Що більшим був двір, то більше дорослих чоловіків входило до його складу, то менш відчутним були для нього зовнішні несприятливі фактори.

Однак з часом відбувався поділ багатосімейних дворищ. Особливо інтенсивним був перехід до дворів-господарств малої селянської сім’ї, яка складалася з батьків та їхніх неодружених дітей, у XVI ст. Цьому сприяв остаточний перехід у більшості регіонів України до трипілля (перелог, який потребував робочих рук для роз-чистки нових ділянок, став рідкістю). При польовій системі землеробства сім’ї прагнули вийти за межі дворища, бачили більше переваг у житті в рамках громади села. Відбувалося творення і розростання сіл.

Які зміни характеризували розвиток селянських господарств на українських теренах у XVI ст.? Підготуйте опис господарського життя селянської родини очима вашого однолітка (урахуйте при цьому природно-географічні особливості рідного краю, неоднорідність селянства тощо).

V фільварку (завдання для групи 5)

Пригадайте, у чому полягала сутність оброчної системи господарювання в пізньому середньовіччі. Прочитайте історичну довідку про поширення фільварково-панщинного господарства в Україні XVI ст. і виконайте завдання.

І сторична довідка

У XVI ст. на українських землях у складі Речі Посполитої відбувся перехід від оброчної системи до фільварково-панщинного господарства. Для цього було кілька причин. По-перше, зростали міста, збільшувалася чисельність міського населення й підвищувався попит на сільськогосподарську продукцію. По-друге, у результаті великих географічних відкриттів і напливу до Європи золота почався інтенсивний розвиток ринкових відносин. Це зумовило зростання попиту на хліб, сільськогосподарську продукцію і сировину для мануфактур. Землевласники перетворювали господарства на фільварки задля збільшення виробництва товарної (призначеної для продажу на ринку) продукції.

Фільварок був господарським комплексом, що включав житлові (для адміністрації й челяді) та господарські будівлі (ферми для худоби, свинарники, курятники, комори для збіжжя, сараї тощо), а також систему оранки й угідь. Невеликі фільварки забезпечували лише внутрішні потреби маєтку, а у великих, часто

багатогалузевих, господарствах виробляли товарне збіжжя й продукти тваринництва. Фільваркове господарство велося працею дворової челяді та селян навколишніх сіл, для яких встановлювалася певна норма панщинних днів.

У магнатських латифундіях (великих приватних земельних володіннях) фільварки були вплетені в систему різноманітних господарських і соціальних утворень (ключів, угідь, промислів), якими управляла спеціальна адміністрація. У другій половині XVI - на початку XVII ст. розміри оранки, що належала окремим фільварковим господарствам, коливалися від кількох десятків до кількох сотень моргів (морг - міра землі, що дорівнювала 0,56 га). У результаті частка фільваркової продукції в загальному обсязі вирощуваних зернових культур перевищила 20 %.

Чому на теренах України розвинулося фільваркове господарство? Уявивши себе управителем фільварку, опишіть його структуру й визначте економічні перспективи (беручи до уваги конкретний регіон).

V ремісничому цеху (завдання для групи 6)

Пригадайте, яку роль відігравали міста в історії Русі. Чим займалися міс-тяни? Прочитайте історичну довідку, укладену на основі дослідження історика Мирона Капраля, про цехи ремісників і торговців - економічну основу існування міст, і виконайте завдання.

І сторична довідка

Міське господарство було організовано в цехи - організації ремісників чи торговців, сформовані для підтримки своїх професійних інтересів на основі взаємної допомоги та опіки. У Західній Європі перші цехи виникли в ХІ ст., на теренах України - у XIV ст., а особливого значення набули в XVI-XVII ст. у зв’язку з поширенням маґдебурзького права. Міська влада громад, які діяли на маґде-бурзькому праві, встановлювала статути або правила для цехових організацій.

Цехи виконували важливі функції в міській економіці: встановлювали монополію на торгівлю в певній сфері виробництва; визначали і підтримували стандарти якості товарів та послуг; встановлювали стабільні ціни на свої товари й послуги; відстоювали інтереси членів цеху в міських органах влади. Однак були й такі ремісники, котрі не входили до складу цехів; їх називали «партачами». Цехи мали судову та полі-ційну владу над своїми членами, насамперед щодо професійних некримінальних справ. Цехова влада могла ув’язнювати порушників дисципліни в цеху, накладати штрафи та застосовувати інші покарання. У цеху збирали податки, які накладала міська влада на ремісників і купців.

Внутрішня структура цехів була ієрархізована, мала три рівні: майстри, підмайстри та учні. Учнями були здебільшого підлітки, які жили із сім’єю майстра.

Під час навчання учень не отримував

платні, працюючи в майстерні та в домі майстра. Потому переходив у статус підмайстра. Той, своєю чергою, аби стати майстром, повинен був виявляти ремісничу вправність і виготовити зразковий виріб (так звану майстерштуку, шедевр). Найвищим органом влади в цеху були загальні збори, у яких брали участь повноправні майстри. На щодень керували цехами виборні цехмістри.

Бути членом цеху означало бути міцно поєднаним з іншими членами («братією»). Через належність до цеху ремісник набував соціального статусу, який фіксував його особисте місце в ієрархічному соціальному порядку і визначав його привілеї, обов’язки та, передовсім, особисту гідність. Корпоративний характер цехової організації чи не найкраще ілюструє становище жінки в цеху. Хоча жінкам і було заборонено вступати до цехів на загальних підставах, проте реально вони тримали у своїх руках від 15 до 30 % майстерень після смерті чоловіків-майстрів. Звісно, найбільше їх працювало у таких «жіночих» фахах, як ткацтво, пекарство, вишивання.

Який ремісничий фах найбільше до вподоби вам і учасникам групи? З позиції цехового учня / підмайстра / майстра (на вибір) підготуйте опис з життя ремісничого цеху.

Представте результати роботи груп. Визначте, які можливості й обмеження для українського населення створювали зміни, що відбулися в соціальному та економічному житті в XVI ст. Скориставшись знаннями із всесвітньої історії, порівняйте соціально-економічну ситуацію в Україні XVI ст. із ситуацією в країнах тогочасної Західної Європи. З наведених слів виберіть ті, які стосуються українських теренів.

Перейшовши за наведеним кодом, перевірте висновки, яких ви дійшли на практичному занятті. За бажанням виконайте завдання

^{для допитливих}.

https://cutt.ly/YhoUi9j

 

 

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша